Новий суспільний договір

Сьогодні говоритимемо з молодим політиком Віталієм Ковтуном, екс головою політради партії«Сила Людей» про цілком непопулярні для українського політикуму речі. Мова йтиме про новий суспільний договір.
Ми часто чуємо популістичні гасла політиків про перезавантаження економіки, про європейські реформи, які ніхто не адаптовує в українські реалії, про нові закони, про покращення… І ще якось жодного не відчули і не побачили того покращення. Ми самі обираємо політиків у владу, і самі нарікаємо на їх корупційність, бездіяльність, а іноді й недолугість.
Саме запити різних соціальних груп мають стати в основі нового суспільного договору. Очевидно, що буде конфлікт інтересів та бажань різних соціальних груп, але разом з тим потрібно знайти дочки дотику. Суспільство хоче безпеки, питання скільки воно готове платити за свою безпеку. А ми з практики знаємо, що безпека – дуже важлива складова життєдіяльності суспільства.
Якщо говорити про новий суспільний договір – то потрібно говорити й про обнуління усіх попередніх конфліктних ситуацій. Конфлікт централізації, децентралізації, конфлікт великого капіталу, конфлікт олігархії і бюрократії. Під цими конфліктами потрібно підвести червону лінію з точки зору спільних національних інтересів. Навий суспільний договір має починатися зі спільної ідеї навколо якої об’єднаються усі люди які живуть на території України.
Потрібно сформулювати ціль та мету, а тоді сформулювати на яких засадах ми будемо досягати її. Також потрібно буде чітко прописати всі взаємодії між усіма суспільними верствами, їх права та обов’язки. Юриспруденція давно розписала методологію написання договорів, і нічого нового ми не придумаємо.
Як мотивувати суспільство дотримуватись правил у новому суспільному договорі, яке звикло всі роки незалежності не дотримуватись Конституції та законів України?
А вони просто були чужі для більшості учасників нашого соціуму. Наприклад Конституція України була написана в середині 90-х років як суспільний договір, в якому домінуючою силою була радянська номенклатура. Це були вимоги того часу, вже тодішньої сформованої олігархії. До того ж ми отримали продукт для країни, яка ще не відбулася як суб’єктна. Це сьогодні ми самоусвідомились, ми захищаємо свої інтереси, свою територію, ведемо боротьбу та претендуємо на певну суб’єктність. Ми змінились, а отже прийшов час переглянути суспільний договір і це нормальна практика.
Чому ми сьогодні не дотримуємось того суспільного договору, що маємо?
Справа в тім, що більшість українців не приймали участі в цих домовленостях. Але ми отримали їх. Вони можуть бути найкращі в Європі за оцінками різних міжнародних інституцій. Але якщо він не живий – то його ніхто не буде дотримуватися. Договір – це результат певної довіри в середині суспільства. Ще до формулювання договору на папері суспільство де факто готове дотримуватись певних правил, маючи для цього мотивацію. Дотримуючись правил суспільного договору кожен крок за кроком рухається до спільної мети, яка є основою договору.
Сьогодні дискурс в політикумі та в проактивному суспільстві повинен бути на віддалене майбутнє, на перспективу: яку країни ми хочемо побудувати і для чого ми її будуватимемо. Бо якщо ми хочемо свою «організацію», то нам треба її утримувати. А можливо якась частина суспільства вважає, що вона нам не потрібна.
Та криза в якій ми зараз знаходимось: інституційна, державного управління. – це фіксація того стану речей в якому ми зараз знаходимося. І з тої точки відліку нам потрібно буде рухатися далі. Ця фіксація означатиме, що ми зупиняємо усю внутрішню боротьбу перерозподілу власності та накопиченню капіталу. Адже скільки б ми не будували, якщо з країни вимиваються ресурси туди, де більш стабільніша політична система, то, очевидно, в нас не буде ресурсів для реалізації ідеї нового суспільного договору. А для її втілення під певну мету потрібен ресурс.
Потрібно створити певний фонд розвитку…?
Його можна створити на основі амністії капіталів. Про це мало політиків говорить, адже наша політика не конструктивна, а популістична. Але якщо ми будуємо свій дім, то маємо його нормально спроектувати, розуміючи що мають бути присутні усі соціальні верстви: активне населення,пенсіонери, заробітчани. А від амністії капіталів, на моє переконання, ми нікуди не дінемось.
Точка відліку про яку я говорю мала б стати початком простору довіри в суспільстві. Якщо ми цю точку поставимо в залежність від якихось структур, які будуть визначати хто більше винен державі. А хто менше – це вже формувати напругу та недовіру. Тому ця точка відліку мала б бути незалежною від будь яких факторів.
Як мав би формуватись новий суспільний договір?
Думаю можна було б скликати Національну асамблею, яка б займалась формуванням нового суспільного договору. Вона мала б бути абсолютно незалежним домінантом. Люди, які б увійшли в цю асамблею мали б бути абсолютно незалежні і взяти на себе зобов’язання після формування договору не йти в політику тривалий час, а то й по життєво. Адже ці люди були б гарантом дотримування всіх домовленостей. А далі мали б будуватись усі необхідні інституції на основі фонду розвитку, основний ресурс якого, нагадаю, становила б амністія капіталів. За моїми підрахунками початковий капітал цього фонду від амністії капіталів сягав би 100 млрд доларів. Цього б вистачило для проведення стрімких інституційних реформ.

Розмовляла Галина Степанюк для “Газети по-львівськи”

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *